Душе моя, душе моя, прокинься, чому спиш? Кінець наближається, і ти збентежишся... Пробудись же, щоб
пощадив тебе Христос Бог, який всюди є і все наповняє!
(З Великого Покаянного Канону святого Андрія Критського. Кондак)
Грішник справедливо порівнюється з людиною, котра впала в глибокий сон, в такий стан, де до духовної смерті залишається один крок. Якщо головна ознака фізичної смерті - це розлучення душі і тіла, то смерть духовна - це розлучення душі з Богом, це життя без Бога. Таке життя втрачає будь-який сенс, тому і життям це можна назвати його можна лише умовно. Це є стан в полоні гріха, в полоні наших гріховних вад і пристрастей. І поняття "духовна смерть" - це не просто образний вислів Церкви, а страшна реальність нашого буття.
Значення посту розкривається передусім через внутрішній зв'язок між двома подіями, описаними в Біблії. Перша подія - Адам порушив піст в раю, вкусивши забороненого плоду. І якщо тілесна смерть Адама настала через 930 років, то смерть духовна першої людини відбулась одразу після гріхопадіння. Адам втратив істинне життя, він загубив внутрішній рай. Присутність Бога вже не радувала його, невідповідність своєї тепер уже грішної природи зі святістю Бога мучила його.
І друга подія - Ісус Христос, Новий Адам - починає своє земне служіння з 40-денного посту. Якщо наслідком падіння Адама було вигнання з раю і смерть, то плодами перемоги Господа нашого Ісуса Христа є знищення смерті і наше повернення в рай.
Тому, як бачимо, піст є для нас чимось вирішальним, він пов'язаний з самою таємницею життя і смерті, спасіння і загибелі. І Свята Христова Церква робить сьогодні все, щоб ми усвідомили наш гріховний стан. Все богослужіння у ці спасительні дні спрямоване на те, щоб час Великого Посту - Святої Чотиридесятниці - став для нас дійсно духовною весною, духовним відродженням, пробудженням від цього тяжкого гріховного сну.
І саме щире, глибоке покаяння буде ознакою того, що цей піст не є простою формальністю, що це не лише зміна в раціоні харчування та деяких другорядних речей в нашому побуті. Піст, наповнений своєю істинною цінністю - покаянням, повинен призводити до кардинальної переміни в усьому нашому житті.
І ми маємо безліч прикладів глибокого покаяння святих подвижників Церкви. Коли преподобного Діоскора запитав один із його учнів: "Авва, чому ти постійно плачеш?",-- той відповів: "Оплакую гріхи мої". "Але ж ти не знаєш за собою ніякого гріха", - заперечив учень. На що старець відповів: "Сину мій, якби я дійшов до того, щоб міг бачити гріхи мої, то і трьох, чотирьох помічників було б недостатньо для мене, щоб постійно оплакувати мої беззаконня".
Християнство потребує від нас безперервного вдосконалення. Євангеліє відкриває людині безодню її падіння, і в той же час Євангеліє показує нам безкінечне, як небо, Божественне милосердя. І саме в усвідомленні цих двох моментів тільки і можливе істинне покаяння. Покаяння - це одночасне бачення пекла в своїй душі і любові Божої, втіленої в особі Христа Спасителя. І між цими двома полюсами, між печаллю і надією проходить шлях духовного відродження. Тому і атмосфера Великого Посту характеризується як "світлая печаль". Не траур, тому що траур завжди є символом безповоротної втрати, а саме "світлая печаль". Печаль як усвідомлення гріха, а світлая тому, що маємо надію на безмежне божественне милосердя.
І багато хто може запитати: якщо покаяння - це насамперед внутрішній душевний крок до втраченої благодаті, то наскільки обов'язковими є стримання від їжі, наскільки обов'язковими є ці тривалі постові служби і земні поклони ? Справа в тому, що в подвизі духовного відродження Церква не розділяє людину на її складові, на душу і тіло. Тому і метою Посту є саме очищення тіла і душі. Християнський аскетизм - це не боротьба проти тіла, це боротьба за відновлення свого первісного стану. Ось чому людина кається та молиться і душею, і тілом.
І наостанок потрібно нагадати, що піст - це обов'язково боротьба, в котрій ми, вірогідно, не раз будемо переможені. Однак вдосконалення в християнському житті неможливе без гіркого досвіду помилок і падінь. Як часто люди з натхненням починають поститись, але після першої ж невдачі відступають. Тому якщо після такої невдачі ми не впадемо у відчай і, незважаючи ні на що, розпочнемо свій подвиг знову, то рано чи пізно наш піст обов'язково принесе рясні духовні плоди.
Не існує скорочених шляхів до святості. Ми повинні заплатити повну ціну за кожен шлях, за кожний ступінь. Тому найкраще починати поститись з мінімуму, відповідно до наших можливостей, і далі поступово посилювати піст.
І в той же час не можна боятися своєї слабкості і обмеженості, а в своєму житті, в своєму подвизі необхідно реалізувати Божественний доказ того, що неможливе для людини - можливе для Бога.
Джерело: священик Олександр Кулик
http://www.pokrova.uacity.com/index.php?newsid=142 |
